Росія продовжує шукати способи нарощувати ракетні удари по Україні, використовуючи для цього навіть ті системи озброєння, які спочатку створювалися зовсім для іншого завдання. Одним із таких прикладів став зенітний ракетний комплекс С-400, частину пускових установок якого російські військові переобладнали для застосування по наземних цілях.
За даними, які Головне управління розвідки Міністерства оборони України надало у відповідь на запит УНІАН, йдеться про до 17 пускових установок, які можуть використовуватися для завдання ударів по території України. При цьому російське командування сформувало п'ять спеціальних ракетних груп. Вони розгорнуті у Брянській та Ростовській областях.
Ця інформація важлива не лише через саму кількість пускових. Значно тривожнішим є те, що Росія поступово перетворює частину своїх засобів протиповітряної оборони на додатковий інструмент для ракетних атак. Це дозволяє їй використовувати наявні запаси ракет і техніку для створення додаткового навантаження на українську систему протиповітряної та протиракетної оборони.
С-400 отримав нову роль
Система С-400 від початку розроблялася як комплекс протиповітряної оборони. Її основним призначенням є боротьба з повітряними цілями, зокрема літаками, крилатими та іншими типами ракет.
Однак війна змусила російське військове командування шукати нестандартні способи використання наявного арсеналу. Переобладнані пускові установки С-400 тепер застосовуються для запуску керованих ракет РМ-48У по наземних об'єктах в Україні.
Фактично йдеться про адаптацію вже наявної військової інфраструктури під іншу функцію. Для Росії це має очевидну перевагу: замість створення абсолютно нового комплексу вона може використовувати частину вже наявних пускових установок, інфраструктури та запасів боєприпасів.
Саме тому цифра у 17 установок не повинна сприйматися як незначна. Кожна така установка може бути частиною системи, яка здатна створювати додаткову ракетну загрозу для України.
Ракет стало значно більше в українському небі
Окреме занепокоєння викликає динаміка використання РМ-48У.
За інформацією української розвідки, у період із січня по червень Росія використовувала в середньому близько 15 таких ракет на місяць. Однак уже за перші 20 діб липня було застосовано 46 ракет.
Різниця показова. Якщо раніше використання цього типу озброєння залишалося відносно обмеженим, то згодом інтенсивність різко зросла. Це означає, що російське командування не просто випробовує новий спосіб застосування С-400, а дедалі активніше включає його у загальну структуру ракетних ударів.
Особливо часто такі ракети використовуються під час атак по Києву.
Причина такого рішення, за оцінкою ГУР, пов'язана одразу з кількома факторами. Один із головних — вартість РМ-48У нижча, ніж у балістичних ракет "Іскандер-М". Для сторони, яка регулярно здійснює масовані ракетні атаки, економічний фактор має величезне значення.
Російське командування отримує можливість використовувати дешевший боєприпас для виконання частини завдань, одночасно зберігаючи дорожчі ракети для інших цілей.
Але є ще один фактор, який може мати довгострокове значення.
У Росії великий запас ракет
За оцінкою української розвідки, Росія має близько 400 ракет РМ-48У.
Це означає, що нинішня інтенсивність їх застосування може бути далеко не короткостроковим явищем. Навіть за умов значного використання Росія зберігає певний запас, який може бути залучений у подальших атаках.
Більше того, російський військово-промисловий комплекс продовжує працювати над поповненням арсеналу. За даними ГУР, у 2026 році планується виробити до 500 нових ракет такого типу.
Таким чином, формується досить небезпечна комбінація: наявні запаси поєднуються з можливістю подальшого виробництва, а переобладнані пускові установки створюють технічну можливість для їх застосування.
Це також пояснює, чому збільшення кількості запусків РМ-48У не варто розглядати як разову зміну тактики. Росія намагається створити додатковий канал для нанесення ударів по українських містах та інфраструктурі.
Чому Москва звернулася до такого рішення
Війна поступово змушує Росію максимально використовувати ресурси, які вона має у своєму розпорядженні. Якщо певна система може бути модернізована, її намагаються адаптувати. Якщо існує запас ракет, для яких можна знайти нове застосування, їх включають у бойову роботу.
С-400 у цьому сенсі є показовим прикладом.
Росія має значну кількість таких комплексів, а підприємства її військово-промислового комплексу продовжують виробляти нові системи та модернізувати наявні. Основними виробниками С-400 називаються концерн ВКО "Алмаз-Антей" та АТ МКБ "Факел".
Тобто Москва має не лише певний парк уже створених комплексів, а й промислову базу для їхнього подальшого обслуговування та модернізації.
Водночас виробництвом РМ-48У займаються АТ "В'ятське машинобудівне підприємство "Авітек" та АТ "Московський машинобудівний завод "Авангард". Запланований на 2026 рік показник у до 500 ракет демонструє, що Росія розглядає цей тип озброєння як ресурс, який можна масштабувати.
Головна небезпека — у поєднанні різних засобів
Україна протистоїть не одному типу ракетної загрози. Росія використовує балістичні ракети, крилаті ракети, ударні безпілотники та інші засоби ураження, часто комбінуючи їх під час масштабних атак.
У такій ситуації навіть відносно невелика кількість додаткових пускових установок може мати значення.
Переобладнання С-400 дозволяє збільшити кількість доступних платформ для запуску ракет. А наявність значного запасу РМ-48У дає можливість використовувати цю спроможність систематично.
Особливо складним викликом є балістична складова таких ударів. Чим більше різних типів ракет використовуються одночасно, тим складніше українській ППО прогнозувати характер атаки та розподіляти доступні ресурси для перехоплення.
Саме тому проблема полягає не лише у 17 пускових установках. Вона значно ширша — у формуванні Росією додаткової системи для завдання ударів, яка спирається на вже наявні технології, ракети та виробничі потужності.
Що відбувається із С-400 за межами Росії
Показово, що сама система С-400 залишається предметом серйозних міжнародних дискусій. Один із найвідоміших прикладів — Туреччина, яка придбала російські комплекси майже десять років тому.
Після цього Анкара зіткнулася із серйозними наслідками у відносинах зі Сполученими Штатами та була виключена з програми винищувачів F-35. Тепер Туреччина шукає варіанти, як позбутися придбаних С-400 та повернутися до цієї програми.
Серед можливих покупців російських комплексів у різний час називали Південну Корею, Катар, Об'єднані Арабські Емірати та Єгипет. Також обговорювався сценарій повернення систем до Росії.
Останній варіант особливо цікавий у контексті нинішньої ситуації. Якщо російські С-400 отримують нові можливості для застосування у війні, повернення додаткових комплексів до Росії потенційно могло б посилити її військовий ресурс.
Росія намагається компенсувати дефіцит дорогих ракет
Збільшення використання РМ-48У демонструє ще одну тенденцію — пошук дешевших альтернатив дорогим боєприпасам.
Росія витрачає величезну кількість ракет під час масованих атак. Водночас виробництво складного високоточного озброєння потребує значних ресурсів, часу та компонентів.
Тому логіка використання дешевших ракет є очевидною: якщо боєприпас здатен виконувати частину поставлених завдань, його намагатимуться застосовувати дедалі частіше.
Для України це означає необхідність враховувати РМ-48У як окрему складову ракетної загрози. А для російського командування наявність приблизно 400 таких ракет означає можливість продовжувати цю практику навіть після вже здійснених запусків.
Найбільше занепокоєння викликає те, що паралельно з використанням запасів планується нове виробництво.
Що це означає для України
Розкриті ГУР цифри показують: російська ракетна загроза змінюється. Москва не обмежується традиційними сценаріями застосування озброєння, а шукає нові способи використання техніки та боєприпасів.
До 17 переобладнаних пускових С-400, п'ять спеціальних ракетних груп, близько 400 ракет у запасі та плани виробити ще до 500 одиниць у 2026 році — це вже не просто окремий епізод.
Це свідчення того, що Росія намагається створити додатковий і відносно дешевий інструмент ракетного тиску на Україну.
Особливо небезпечним є зростання темпів застосування. Перехід від приблизно 15 ракет на місяць у першій половині року до 46 за 20 днів липня демонструє, наскільки швидко може змінюватися інтенсивність використання цього озброєння.
Для України це означає, що протидія ракетним ударам залишається одним із ключових напрямів оборони. Адже питання полягає вже не тільки в тому, скільки ракет Росія може виготовити, а й у тому, скільки різних способів вона здатна знайти для їх запуску.
Історія з переобладнаними С-400 показує: навіть система, створена насамперед для захисту повітряного простору, може бути пристосована для ударів по наземних цілях. А отже, українській стороні доводиться постійно враховувати нові конфігурації загроз.
Саме ця здатність російського військово-промислового комплексу адаптувати старі рішення до нових завдань залишається одним із найбільш серйозних викликів. І поки підприємства продовжують випускати ракети та модернізувати пускові установки, ризик нових комбінованих ударів по Україні нікуди не зникає.
