На початку повномасштабної війни Україна та Польща опинилися перед унікальним історичним шансом. Варшава стала одним із найактивніших союзників Києва, польське суспільство масово допомагало українцям, а мільйони людей отримали прихисток у сусідній країні. Здавалося, що між двома державами формується партнерство, якого раніше не було.
Однак через кілька років картина кардинально змінилася. У Польщі дедалі частіше звучить критика на адресу України, а суспільна підтримка українських біженців помітно скоротилася. Польський політичний журналіст Матеуш Мадзіні у колонці для The Guardian спробував пояснити, чому від початкового співчуття та солідарності сторони поступово прийшли до взаємної недовіри.
За його словами, результати опитування CBOS свідчать про серйозну зміну настроїв: 52% поляків нині виступають проти прийому українських біженців. Це суттєвий сигнал, особливо якщо згадати атмосферу перших місяців після початку повномасштабного вторгнення.
Від безпрецедентної допомоги до втоми
На початку великої війни Польща фактично стала одним із головних пунктів порятунку для українців. Люди відкривали двері власних будинків, приймали незнайомих сімей, збирали гуманітарну допомогу, перевозили людей через кордон та допомагали їм адаптуватися.
Мадзіні нагадує, що навіть польська партія «Право і справедливість», яка традиційно займала досить жорстку позицію щодо міграції, тоді була змушена підтримувати загальну хвилю солідарності.
Проте надзвичайна ситуація поступово стала повсякденністю. Українці почали працювати, орендувати житло, відкривати компанії, купувати нерухомість і створювати власні соціальні спільноти.
Саме тут, на думку журналіста, відбулася одна з найважливіших психологічних змін.
Українців перестали сприймати винятково як людей, яким необхідно допомогти. Вони дедалі більше стали звичайними учасниками польського суспільства — працівниками, підприємцями, орендарями, конкурентами на ринку праці та бізнесу.
І для частини суспільства ця трансформація виявилася непростою.
Українці більше не хочуть бути лише отримувачами допомоги
Мадзіні звертає увагу на парадоксальну ситуацію. Польща допомогла українцям у найважчий момент, але сама допомога не означала, що українці назавжди залишаться залежними від польського суспільства.
Навпаки, багато людей, які спочатку жили у квартирах польських сімей, згодом переїхали у власне житло. Українці почали створювати бізнес, будувати професійні зв'язки та формувати самостійні громади.
Для Польщі це, за оцінкою журналіста, могло б бути позитивним явищем. Проте країна, яка тривалий час залишалася відносно етнічно однорідною, не обов'язково була готова до настільки масштабних соціальних змін.
У результаті частина початкової моделі «ми допомагаємо — вони потребують допомоги» зникла.
Українці стали значно самостійнішими. А разом із цим змінився і характер відносин між суспільствами.
Історичні суперечки додали напруги
Окремою проблемою залишаються складні сторінки спільної історії України та Польщі.
За словами Мадзіні, політична напруга посилилася після рішення української сторони назвати військову частину на честь Української повстанської армії. На цьому тлі президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського Ордена Білого Орла.
Такі кроки стали символами погіршення політичного діалогу.
Проблема полягає в тому, що історичні питання у двосторонніх відносинах давно перестали бути виключно питаннями минулого. Вони регулярно стають частиною сучасної політики, виборчих кампаній і суспільних дискусій.
У результаті кожна нова суперечка здатна швидко виходити далеко за межі дипломатичних кабінетів.
Російська пропаганда отримала сприятливий ґрунт
Ще одним фактором журналіст називає активність російської пропаганди в польському інформаційному просторі.
Коли між двома країнами існує довіра, дезінформації складніше впливати на суспільство. Але коли накопичуються образи, економічні суперечки, історичні питання та політичні конфлікти, будь-яка провокаційна інформація може отримати значно більший ефект.
За оцінкою Мадзіні, російська пропаганда не створила всі проблеми між Польщею та Україною з нуля. Вона скоріше скористалася вже наявними суперечностями, посилюючи недовіру та підштовхуючи суспільства до ще більшої конфронтації.
Це особливо небезпечно тому, що Україна та Польща залишаються сусідами, а безпека обох країн безпосередньо пов'язана з ситуацією в регіоні.
Україна змінилася — і Польщі доводиться це прийняти
Одна з головних тез польського журналіста полягає в тому, що Україна за роки великої війни кардинально змінила своє місце у Європі.
На початку повномасштабного вторгнення Київ насамперед просив зброю, фінансову допомогу та політичну підтримку. Україна була країною, яка потребувала допомоги для виживання.
Але поступово ситуація змінилася.
Україна накопичила унікальний військовий досвід, стала одним із центрів розвитку сучасних оборонних технологій та почала сама створювати рішення, які становлять інтерес для інших держав.
Одночасно українські політики отримали прямі канали комунікації з керівництвом США та провідних європейських країн.
Тому, як зазначає Мадзіні, Київ дедалі менше потребує посередника, який представляв би його інтереси у Європі.
Це принципово нова ситуація для Варшави.
Майбутнє може принести ще більше конкуренції
Журналіст прогнозує, що найближчими роками Україна ще активніше інтегруватиметься до європейського простору. І це означатиме не лише політичне зближення, а й посилення економічної конкуренції.
Українські компанії, фахівці та технології можуть дедалі активніше виходити на європейські ринки. Відповідно, Польща, Франція, Німеччина та інші держави ЄС зіткнуться не просто з країною, яка просить підтримки, а з партнером, що має власні інтереси та амбіції.
Саме тому майбутні відносини між Києвом і Варшавою можуть вимагати повністю іншої моделі взаємодії.
Україна вже не хоче і не може залишатися лише стороною, яка просить про допомогу. Вона прагне мати рівний голос у питаннях, які стосуються безпеки та майбутнього Європи.
І Польщі доведеться визначитися, якими вона бачить ці відносини — як вертикальну модель «допомоги молодшому партнеру» чи як союз двох держав із власними інтересами.
Що відбувається у відносинах України та Польщі
Напруженість між Києвом і Варшавою останнім часом проявляється не лише у питаннях біженців. Важливе місце у двосторонньому діалозі займають історична пам'ять, політика щодо національних героїв та питання майбутнього членства України в Європейському Союзі.
Раніше у польському МЗС заявляли, що Україна може зіткнутися з серйозними проблемами на шляху до ЄС, якщо Степан Бандера та Роман Шухевич будуть включені до Національного пантеону.
Водночас Варшава відкинула заяви Володимира Путіна про можливість переходу західних українських територій під контроль Польщі, Румунії чи Угорщини.
Усе це показує, наскільки складними стали відносини між двома країнами.
На думку Мадзіні, головна помилка полягає у спробі дивитися на сучасну Україну виключно через призму війни та гуманітарної допомоги. Українське суспільство за останні роки змінилося, а разом із ним змінилася й сама держава.
Україна дедалі більше виступає не як прохач, а як самостійний європейський партнер. І саме від того, чи зможуть Київ і Варшава адаптуватися до цієї нової реальності, залежатиме, чи стане нинішня напруга тимчасовою кризою або переросте у тривалу політичну дистанцію.
