Війна кардинально змінила життя мільйонів українців. Щоденні повідомлення про небезпеку, нічні обстріли, повітряні тривоги та постійне очікування нових загроз стали частиною буденності. Проте разом із тривалістю війни змінюється і психологічна реакція людей на небезпеку. Те, що на початку повномасштабного вторгнення викликало миттєву реакцію та спонукало негайно шукати укриття, сьогодні дедалі частіше залишається без належної уваги.
Докторка філософських наук та директорка психологічного центру «ДіЛенД» Олена Бортнікова пояснює, що причина такої поведінки криється не у безвідповідальності чи байдужості людей, а у виснаженні психіки через тривалий вплив стресових факторів.
За словами фахівчині, для багатьох українців війна перетворилася на справжній марафон, який триває вже роками. Людський організм здатний мобілізувати ресурси під час короткочасної небезпеки, однак постійне перебування в стані напруги поступово виснажує як фізичні, так і психологічні резерви.
«Люди втомилися діяти, втомилися реагувати», — зазначає психологиня.
Саме тому з часом формується своєрідне емоційне притуплення. Людина продовжує чути сигнали повітряної тривоги, розуміє потенційну небезпеку, але вже не відчуває тієї гострої реакції, яка була раніше. Постійне перебування в умовах загрози змушує психіку шукати способи адаптації, і одним із них стає зниження емоційної чутливості до небезпечних подій.
Фахівці називають такий стан наслідком хронічного стресу. Коли нервова система протягом тривалого часу працює в режимі підвищеної готовності, поступово виникає виснаження. У результаті людина починає економити внутрішні ресурси, а це проявляється у втраті мотивації, байдужості до подій навколо та зниженні здатності швидко реагувати на зовнішні загрози.
Особливо небезпечним є те, що така поведінка може сприйматися людиною як нормальна. Багато хто пояснює своє небажання йти в укриття тим, що тривоги стали занадто частими або що попередні сигнали не призвели до реальної небезпеки в конкретному місці. Однак психологи застерігають: звикання до ризику не робить його меншим.
Олена Бортнікова наголошує, що реагування на повітряну тривогу повинно залишатися автоматичним алгоритмом безпеки незалежно від емоційного стану людини. Після сигналу необхідно прямувати до укриття або, якщо такої можливості немає, дотримуватися правила двох стін. Саме ці прості дії можуть врятувати життя у критичний момент.
Психологи також звертають увагу на те, що тривала апатія може бути не лише реакцією на втому, а й одним із симптомів депресії. Якщо людина відчуває постійну байдужість, втрату інтересу до життя, труднощі з концентрацією уваги, порушення сну або емоційне спустошення, варто звернутися по професійну допомогу.
Війна впливає не лише на психологічний стан українців, а й на фізичне здоров’я. Раніше експерти повідомляли, що через хронічний стрес організм може старіти значно швидше. У деяких випадках біологічний вік людини збільшується на п’ять років, а іноді навіть на десять-п’ятнадцять років порівняно з фактичним віком.
Причинами такого прискореного старіння стають постійне нервове напруження, нестача якісного сну, підвищений рівень тривожності та регулярні викиди гормонів стресу. Усе це негативно впливає на серцево-судинну систему, імунітет та загальний стан організму. Медики зазначають, що наслідком можуть стати захворювання, які раніше вважалися характерними для значно старшого віку.
Окремою проблемою залишається так звана «втома від війни». Вона проявляється не лише у небажанні реагувати на сигнали тривоги, а й у загальному зниженні емоційної залученості до подій. Люди починають уникати новин, менше цікавляться ситуацією навколо та намагаються максимально дистанціюватися від негативної інформації. Така реакція є природним захисним механізмом психіки, однак вона також може становити небезпеку, якщо призводить до нехтування правилами безпеки.
Психологи радять не ігнорувати ознаки емоційного виснаження. Регулярний відпочинок, підтримка близьких, фізична активність, стабільний режим сну та звернення до спеціалістів у разі потреби допомагають зменшити негативний вплив стресу на організм.
Водночас головним правилом залишається турбота про власну безпеку. Попри втому, тривалість війни та психологічне виснаження, кожен сигнал повітряної тривоги необхідно сприймати серйозно. Адже небезпека не зникає лише тому, що людина до неї звикла. Іноді саме кілька хвилин, витрачених на шлях до укриття, можуть стати вирішальними та врятувати життя.
