Нафта, гроші й нерівність: чому обіцянок Трампа замало, щоб зробити Венесуелу багатою

Історія Венесуели показує: іноземні інвестиції можуть оживити економіку, але без високих цін на нафту й справедливого розподілу доходів вони не створюють добробуту.



Коли Дональд Трамп пообіцяв «зробити Венесуелу багатою», у Вашингтоні це прозвучало як тріумф. Захоплення диктатора Ніколаса Мадуро, за словами Трампа, нібито вже відкрило двері для десятків мільярдів доларів американського капіталу, який мав би швидко перетворити країну на історію успіху. Але венесуельський досвід свідчить: самі лише гроші ззовні ще ніколи не були гарантією процвітання.

У середині 1990-х Венесуела вже переживала щось подібне. Країна відкривала націоналізований нафтогазовий сектор для іноземних компаній, залучала капітал і технології. Тоді Каракас нагадував «золоту лихоманку» — житло було дефіцитом, бізнес зростав, а іноземні менеджери зліталися з усього світу. Проте цей підйом виявився крихким: у 1998 році ціни на нафту впали, бюджет не витримав, і соціальне невдоволення винесло на поверхню популізм.

За попереднім аналізом Дейком, головний урок венесуельської історії полягає в тому, що модель розвитку, побудована винятково на експорті сировини й іноземних інвестиціях, без інституційної рівноваги приречена на маятник — від буму до краху.

У 1970-х націоналізація нафтової галузі, яку часто критикують як антибізнесову, збіглася з різким зростанням цін на нафту. Тоді Венесуела пережила справжню «нафтову бонанзу»: сильна валюта, дешевий імпорт, високі темпи зростання. Президент Карлос Андрес Перес навіть отримав прізвисько творця «саудівської Венесуели». Але разом із доходами зросла й корупція, а держава роздулася до неефективних масштабів.

Коли ціни на нафту пішли вниз, країна знову увійшла в кризу. У 1990-х Перес вдруге прийшов до влади вже з іншим курсом — лібералізація, скорочення субсидій, приватизація та відкриття нафтового сектору для іноземців. Саме цю модель сьогодні фактично пропонує Трамп. Бізнес-клімат покращився, у Венесуелу зайшли транснаціональні компанії, будувалися заводи, готелі, інфраструктура.

Та під блиском інвестицій накопичувалося соціальне роздратування. Скасування субсидій на паливо викликало заворушення, зросла вартість життя, а державні програми підтримки населення були мінімальними. Економіка зростала, але вигоди концентрувалися у вузького прошарку. Для більшості венесуельців «реформи» означали затягування пасків.

Саме на цьому тлі з’явився Hugo Chávez. Він пообіцяв повернути нафтове багатство «народу» — і виграв вибори 1998 року. Парадоксально, але перші роки його правління економічно виглядали успішно. Ключовий чинник — стрімке зростання світових цін на нафту. Дохідна база різко розширилася, і держава змогла фінансувати соціальні програми, які реально відчули бідні й робітники.

Навіть великі корпорації фіксували пожвавлення: споживчий попит зростав, продажі били рекорди. У Каракасі відкривалися розкішні готелі, здавалося, що країна знову входить у фазу процвітання. Але фундамент був хитким. Чавес поступово витіснив технократів із державної нафтової компанії, замінивши їх лоялістами, централізував владу й підірвав інституційні стримувачі.

Коли наприкінці 2000-х ціни на нафту знову впали, система не витримала. Поєднання популізму, корупції та управлінської деградації призвело до колапсу. Націоналізація іноземних активів відлякала інвесторів, а економіка занурилася в затяжну кризу, кульмінацією якої стали роки правління Мадуро.

Сьогодні Венесуела — країна, де більшість населення пережила понад десятиліття різкого падіння рівня життя. І тут виникає ключове питання: чи здатні нові іноземні інвестиції, навіть у великих обсягах, змінити цю реальність? Багато експертів сумніваються. За нинішніх умов додаткові нафтові доходи можуть лише зміцнити позиції еліт, не торкнувшись системної бідності.

Окремий фактор — ціна на нафту. Сьогодні вона тримається близько $60 за барель, що значно нижче рівнів «золотих років» Чавеса. Більше того, сам Трамп не приховує бажання знизити світові ціни, що прямо суперечить обіцянці швидкого збагачення Венесуели. Без цінового підйому нафтовий сектор не здатен генерувати надприбутки, навіть за умови притоку капіталу.

Держсекретар Marco Rubio заявляв, що США контролюватимуть майбутні нафтові доходи, аби вони працювали на школи й лікарні. Але скептики нагадують: без підзвітної, демократичної влади будь-який контроль легко обходиться, а кошти осідають у корупційних схемах.

У цьому сенсі венесуельський кейс — застереження не лише для Каракаса, а й для Вашингтона. Зовнішнє втручання може створити вікно можливостей, але не замінить внутрішніх реформ. Як показує історія, країна функціонувала найкраще тоді, коли поєднувалися три чинники: високі ціни на нафту, інвестиції та відносно інклюзивний розподіл доходів.

Без цього «трикутника» обіцянки перетворюються на риторику. Венесуела вже переживала і націоналізацію з бумом, і лібералізацію з інвестиціями, і популізм із соціальними програмами. Кожен із цих етапів давав короткостроковий ефект, але жоден не створив стійкої моделі розвитку.

Тому заява Трампа про «швидке збагачення» виглядає радше політичним меседжем, ніж економічною стратегією. Як зауважують експерти, справжній прорив можливий лише за умови формування демократичних інститутів, боротьби з корупцією та справедливого доступу громадян до національного багатства.

Історія Венесуели — це не просто нафтова сага. Це хроніка втраченої довіри між державою та суспільством. Без її відновлення навіть десятки мільярдів доларів інвестицій ризикують стати ще одним розділом у довгому списку змарнованих шансів.


Ця новина була опублікована у розділі: Північна Америка, Південна Америка, Аналітика, із заголовком: "Нафта, гроші й нерівність: чому обіцянок Трампа замало, щоб зробити Венесуелу багатою".

Матеріал підготував(-ла): Тетяна Федорів

Новину опубліковано: 15 січня 2026 року.

Оновлення в публікації відсутні. Якщо з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.


Останні новини

Вибір редакції

Що відбувається в суспільстві:

Волинська трагедія розділяє Україну й Польщу: опитування показало тривожні настрої

Майже половина поляків назвала історичні суперечки головною причиною погіршення ставлення до українців, однак результати суттєво відрізняються залежно від політичних поглядів.

Після крісла головнокомандувача — в докторантуру: що тепер робить Сирський

Після звільнення з посади головнокомандувача Олександр Сирський не залишив військову службу: він пройшов ВЛК, вступив до докторантури та готує докторську дисертацію.

Польща відвертається від України? Журналіст назвав причини різкої зміни ставлення

Ще кілька років тому поляки масово допомагали українцям, а тепер понад половина суспільства виступає проти прийому біженців. Що стало причиною такого розвороту та кому вигідний конфлікт між Києвом і Варшавою.

Парадокс цін в Україні: чому блокада портів поки стримує подорожчання продуктів

Українці можуть зіткнутися з новою хвилею зміни цін уже восени: експерт пояснив, чому проблеми з експортом агропродукції зараз несподівано працюють на користь внутрішнього ринку.

$3000 за «студентський квиток»: на Волині доцент потрапив під слідство через вступ військовозобов’язаних

Викладача підозрюють у тому, що він обіцяв за $3000 посприяти вступу двох військовозобов’язаних чоловіків на денну форму навчання. Його затримали під час отримання грошей.

Після 50 років сніданок змінює правила гри: вчені назвали продукти, які варто їсти вранці

З віком організм інакше реагує на їжу, а потреба в білку та клітковині стає особливо важливою. Експерти пояснили, коли снідати та що покласти на тарілку.

Європейські новини:

Угорщина різко розвертається від Москви: що стоїть за новою політикою Будапешта

Уряд Угорщини вперше офіційно назвав дії Росії загрозою для країни, Європи та світового порядку. Будапешт також визнав право України на самооборону та переглядає ключові домовленості з РФ.

Британія готується до найгіршого: Лондон різко прискорив підготовку населення до великої війни

Влада Великої Британії закликає громадян готувати запаси води, їжі та необхідних речей, а військові попереджають про найсерйозніші загрози для країни з часів Холодної війни.

Волинська трагедія розділяє Україну й Польщу: опитування показало тривожні настрої

Майже половина поляків назвала історичні суперечки головною причиною погіршення ставлення до українців, однак результати суттєво відрізняються залежно від політичних поглядів.