В Україні, країні, що вже третій рік живе у стані повномасштабної війни, театральна сцена не занепала — навпаки, набрала нового, екзистенційного змісту. І на цій сцені Шекспір зайняв центральне місце.
Його твори, написані століття тому, нині звучать особливо актуально — як болісне ехо війни, зради, болю, страху й внутрішньої боротьби. У цьому контексті український Шекспір — не лише мистецтво, а й ритуал виживання.
Шекспірівський фестиваль у місті Івано-Франківськ відкрився не виставою, а мітингом — акцією на підтримку українських військовополонених, які досі утримуються в російському полоні. Плакати, сльози, фотографії загиблих і зниклих безвісти, заклики: “Будьте їхнім голосом”. Це було справжнє життя на тлі театру, у прямому сенсі. І саме тому фестиваль не здавався неумісним.
Як зазначила директорка програми фестивалю Ірина Чужинова: “Мистецтво сьогодні — це не розвага, а необхідність. Це спосіб бути разом у скорботі”.
Вистава "Ромео і Джульєтта" відбулася в покинутій фабриці та підвалі театру — простори, які стали символічним відображенням похмурого та зруйнованого сьогодення. Один з акторів, до речі, не зміг зіграти — днями підписав контракт зі ЗСУ і вже на фронті. Ця вистава — про юність, знищену війною, про долю, що не залишає вибору. Такі історії стали не вигаданим сюжетом, а повсякденністю в Україні.
Фестиваль розпочався з демонстрації на підтримку українських військовополонених, які перебувають у російському полоні. Фото: надано
Шекспір процвітає по всій країні: в Києві в репертуарі одразу дві "Отелло", "Король Лір", "Гамлет", "Макбет", "Сон літньої ночі". І, як зазначає поет і перекладач Юрій Андрухович, “у таких ситуаціях завжди можна знайти перетин зі світом Шекспіра. Театр має справу з екзистенцією — страхом, ненавистю, пристрастю, зрадою, душею”. Саме ці теми сьогодні переживають українці.
Популярність “Макбета” вражає — ця трагедія про тирана, який знищує все заради влади, зчитується як алюзія на Путіна, хоча не обмежується лише цим. Історія про моральне падіння, параною, втрату реальності та людяності має виразний сучасний резонанс. Андрухович розпочинає новий переклад “Макбета” — для нової постановки. Театр знову стає майданчиком для осмислення дійсності.
“Ромео і Джульєтта”, навпаки, апелює до поділу країни на “два світи” — як це було в риториці після Помаранчевої революції. “Гамлет” став важливим після Майдану, коли молодь переосмислювала свою ідентичність на фоні конфлікту з владою та зростання напруги з Росією. П'єси Шекспіра — не лише історії про інших, це — наші історії. І в них Україна бачить себе.
Виконавець на вечірці-відкритті фестивалю. Фото: надано
Вистава "Коли буря вщухне" (When the Hurlyburly’s Done), названа за цитатою з "Макбета", поставлена за п’єсою американського драматурга Річарда Нельсона — про актрис, які в 1920-му ставили “Макбета” під час війни. Її грає жіночий акторський склад київського Театру на Подолі. Героїні — це прототипи історичних жінок трупи Леся Курбаса, зокрема балетмейстерки Броніслави Ніжинської. Але одночасно — це сучасні українки, які ставлять виставу під час іншої війни.
“Усе, що в п’єсі, дуже схоже на те, що ми переживаємо зараз”, — сказала акторка Юлія Брусенцева. “Ми не знаємо, що буде завтра. Війна — частина нашого життя. І як у героїнь — ми не маємо відповідей, але шукаємо сенс через мистецтво”.
Після кожної вистави — хвилина мовчання. Напередодні фестивалю прийшла страшна новина: загинув актор Юрій Філіпенко — учасник трупи, мобілізований до війська. Його смерть стала справжнім шоком для театральної спільноти. Але водночас — ще одним доказом того, чому цей фестиваль важливий: щоб не забувати, не мовчати, не зникати.
Нову п'єсу «Коли закінчиться метушня» – рядок з «Макбета», що стосується кінця конфлікту – ставлять в українському перекладі. Фото: надано
Професор Майкл Добсон з Шекспірівського інституту Бірмінгемського університету, який відвідав фестиваль, сказав: “Коли люди й так стоять на межі сліз, трагедія набуває іншого рівня. Тут театр справжній — він дійсно щось значить. Не як рутинна вистава в Лондоні, а як форма спільного проживання горя”.
Добсон згадав, що і під час Другої світової війни Шекспір відігравав подібну роль у Британії: “Гамлет” із Джоном Гілгудом, фільм "Генріх V" з Лоуренсом Олів’є, вистави у таборах військовополонених. Те саме — в Україні сьогодні. Це — театр у воєнному стані. Театр, який не тікає від реальності, а дивиться їй у вічі.
Шекспір в Україні став не лише літературою — він став колективним способом говорити про те, що не піддається словам. Про втрати, які неможливо виміряти. Про страх, який неможливо подолати наодинці. Про любов, яка є останньою надією в темні часи.
«Майже все» у фільмі «Коли закінчиться метушня» «дуже схоже на події, що відбуваються зараз», сказав один із акторів. Фото: надано
